ЕВРОПА Історія дослідження

Історія вивчення Європи йде в глибину віків.

1 етап

В 16-12 ст. до н.е. критяни здійснювали морські походи навколо півострова Пелопонесс, досягали берегів архіпелагів у південній частині Егейського моря.

В 15-13 ст. до н.е. ахейці відкрили гори на заході Греції, архіпелаг в Егейському морі, півострів Халкидики на північному сході Греції. Финикийці в процесі колонізації центрального й західного Середземномор'я близько 9 в. до н.е. відкрили Апеннінський півострів, острови Мальту, Сардинію, Сицилію, Балеарські острови, вони також робили спроби вийти в океан через Гібралтарську протоку.

Другий етап - відкриття стародавніх греків 5-3 ст. до н.е.

У цей період давньогрецькі мандрівники обстежили південне узбережжя Європи в межах сучасних Франції й Іспанії, включаючи гирла річок, що впадають у Середземне море. Через Мармурове море, протоки Дарданелли й Босфор виходили в Чорне море, обстежили пониз'я річок Дністра, Дунаю й Дніпра, через Керченську протоку проходили в Азовське море до гирла річок Кубані й Дону. В 218 до н.е. карфагенянський полководець Ганнібал з великою армією зробив перехід через західні Альпи, вторгся в Галлію й Італію; його похід крім військового мав і географічне значення.

Третій етап - походи й відкриття римлян 2 ст. до н.е. - 2 ст.

У процесі експансії Древнього Риму відбувалося знайомство з новими землями. В 58-51 до н.е. Цезар зі своїм військом пройшов величезні території нинішньої Франції (ріки Рона, Гарона, Луара, Сена), досяг південно-східної Британії в районі ріки Темза, проїхав по значній частині Німеччини. В 2 ст. імператор Траян відкрив Трансільванське плато й прилягаючу частину Карпат.

Четвертый етап - 6-17 ст.

Після римлян освоєння Британських островів було продовжено ірландцями, які під час своїх подорожей досягали також Ісландії й Фарерських островів. Наприкінці 8 в. вікінги огинали Скандинавський півострів і далі уздовж берегів Біскайської затоки й Пиренейского півострова виходили у Середземне море. Роблячи подорожі в Балтійське море, вікінги відкрили всі наайбільші його острови, пониз'я річок, що впадають у нього.

В 9-12 вв. у східній і північній Європі російські князі, прагнучи розширити свої володіння, вивчили басейни Дністра, Дону й Дніпра, Верхньої Волги, відкрили найбільші озера Ільмінь, Чудське, Пськовське, Ладожськое, ріки північно-східної Європи: Печору, Мезень, Північну Двіну. Берега південної Європи в 13-15 вв. обстежилися, головним чином, італійськими мореплавцями. В 15-16 вв. помори на вітрильних судах плавали уздовж берегів Північної Європи. 

В 1635-39 рр. німецький мандрівник А. Олеарій побував у Москві, направився по Волзі до Каспійського моря в Персію, етнографічні й історичні відомості про поведені країни виклав у книзі «Опис подорожі в Московию й через Московию й Персію й назад» (1647, росіянин переклад 1906).

П'ятий етап - 18-20 вв.

В 18 ст. інтенсифікувалися роботи російських географів по вивченню європейської частини Росії. Географ і картограф И. К. Кирилов в 1727 уперше дав систематичний економіко-географічний опис Росії, включаючи її європейську частину. В 1720-37 він разом з В. Н. Татищевим досліджував регіони Середнього й Південного Уралу. Велике значення для економічної географії Поволжя, Уралу й Прикаспия мали роботи П. И. Ричкова й И. Красильникова (1741-55).

У другій половині 18 ст. був проведений ряд експедицій, організованих Петербурзької АН. В 1768-74 одну з таких експедицій, у завдання якої входило вивчення центральної й південно-східної частини Європейської частини Росії й Поволжя, очолював П. С. Паллас, праця якого «Подорож по різних провінціях Російської держави» (т. 1-3, 1773-88) дуже вплинув на розвиток геологічних і географічних подань. В 1781-82. Ф. Зуєв провів наукову експедицію на півдні європейської частини Росії, що описав у книзі «Путешественные записки від Санкт-Петербурга до Херсона в 1781 й 1782 р.» (1787).

В 18 ст. дослідження гірських систем південної й південно-західної Європи (Альпи, Піренеї, Апенніни, Французький масив) проводили італійські

В 1907-11 дослідник Арктики В. А. Русанов досліджував Нову Землю; в 1912 він, очолюючи експедицію на острів Шпицберген, виявив кілька родовищ вугілля. Його експедиція пропала без звістки при спробі пройти північно-східним шляхом у Тихий океан. У наступні десятиліття в різних регіонах Європи проводилися різноманітні дослідження з метою вивчення тваринного миру, рослинності, корисних копалин.