ПРОЯВИ ВУЛКАНІЗМУ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ
| 14.11.2010, 08:58 | |
| У перекладі Карадаг означає «Чорна гора». І справді, на осяяній сонцем кримській землі ця гірська гряда майже завжди здалеку виглядає темною. Це, мабуть, найвідоміша пам’ятка природи, перетворена в 1979 р. на державний заповідник. Він знаходиться на східній окраїні Кримської гряди. Зазвичай підкреслюють його багатий органічний світ: 1050 видів флори, 35 видів ссавців, 277 видів птахів, 15 видів рептилій; наводять велику кількість мінералів і гірських порід, що зустрічаються тут. Зокрема, тут виділено й описано багато десятків гірських порід і близько ста мінералів. Але спробуймо торкнутися тих питань, що висвітлюються значно менше. Вулканізм, що сформував Карадаг, проявився в переломний для геологічної історії Криму момент, коли тривалі й активні прогини змінилися на підняття, горотворення. Магматизм цього віку в тій чи іншій формі проявився вздовж усього південного берега Криму. Відбитки його проявів відомі в районі с. Рибаче, с. Сонячногірське, гори Пиляки поблизу Сімеїзу, на мисі Плака та Аюдазі (відома Ведмідь-гора) та в деяких інших місцях, де на поверхню виходять застиглі на глибині субвулканічні тіла. Вік майже всіх цих магматичних утворень укладається в один і той самий інтервал часу — близько 160–150 млн років. Карадаг відрізняється від цих вулканічних утворень тим, що вони краще збереглися, форми вивержень були найбільш різноманітними, а масштаби — найбільшими на півострові. Деякі путівники підкреслюють, що це найдавніший у нашій країні вулкан. Це не зовсім точне твердження. Більш давнім у тому ж Криму є Петропавлівський вулкан (с. Лозове поблизу Сімферополя), який був місцем проведення екскурсій XXVII Міжнародного геологічного конгресу. Карадазька гряда найцікавіша тим, що її формування найповніше відповідає уявленню, що склалося в нас про вулканізм. Характер його проявів був дуже різноманітним. Тут сталися і багаторазові підводні виливи рідких лав, і «вичавлювання» в’язких мас, яке спеціалісти називають екструзіями, і туфові викиди грубоуламкового матеріалу, і вкорінення дайок — глибинних магматичних тіл, що заповнювали тріщини. Південна частина вулканічної споруди виявилася нижче від рівня моря, а берегові хвилі препарували розріз окремих ділянок вулканів, що зробило їх своєрідними макетами, які ілюструють колишній грізний процес. Дуже цікавий у цьому плані хребет Карадаг, на вершині якого збереглись вигадливі постаті, які одержали назви Король, Королева, їх почет, Маяк, Шайтан, Сокіл, Піраміда, Сфінкс. Вивчення подібних постатей, що отримали в геології назву неків (від англ. «шия»), дозволяє зрозуміти, як саме формувався вулкан. Неки, які дійсно зовні нагадують шию гусака або іншого птаха,— це жерло вулкана, утворене затверділими продуктами виверження — лавовими або туфовими утвореннями. Вони виявилися більш стійкими до руйнування, ніж туфи вулканічного конусу. Тому незначною мірою зруйнований вулкан оголив ті жерлові зони, якими продукти виверження надходили на поверхню. І ще однією дуже цікавою деталлю цього переважно підводного вулканізму було те, що на окремих вершинах вулканів або інших сопок, які розташовувалися на глибині порядку 50 м, селилися корали та інші організми. Тривале вивчення Карадагу ще не розшифрувало повною мірою умов його формування. Найкращим підтвердженням цього стала гарно ілюстрована книга «Вулкани Карадагу», що порівняно нещодавно побачила світ. Особливі суперечки викликає природа карадазького вулканізму, спроби зіставити його розвиток з еталонами інших районів. Зокрема, вважати його геосинклінальним, що розвинувся в період активних прогинів, чи орогенним, який знаменується горотворенням. В. І. Лебединський та А. І. Шалімов порівнювали кримський вулканізм з аналогічними проявами в острівних дугах Тихого океану та назвали його островодужним. Його вулканічна діяльність так само неповторна та своєрідна, як сам Крим. А загадковість завжди надить до себе. Утім, не всім кримським лавам пощастило так, як Карадагу. Деякі з них так і не змогли пробитися нагору, «вийти в люди». Такі застиглі на глибині магматичні тіла отримали назви лаконітів, або магматичних діапірів. Колись вважали, що вони мають грибоподібну форму, а згодом вирішили, що вони мають бути схожими на грушу. Серед найвідоміших у Криму «вулканів-невдах» — Аюдаг і Кастель. Тут магма застигла на глибині 2–5 км. А потім породи, що залягали вище, були розмиті, і магматичні тіла «оголились». Грязьові вулкани Керченського півострова Не всі вулкани в Криму припинили свою діяльність. На окраїні Керчі, в районі с. Бондаренково, знаходиться відоме Булганакське сопкове поле. Цей зовні дуже непривітний район зі спаленою сонцем небагатою рослинністю все-таки активно приваблює багатьох краєзнавців, туристів, любителів природи. Тут можна спостерігати порівняно рідкісне явище — грязьовий вулкан, або вихід на поверхню розрідженої глини. Густа грязь має темно-сірий колір, збагачена бітумною органікою, містить йод, буру, соду та інші компоненти, що дозволяє використовувати її для бальнеологічного лікування. Це вже робиться в лікарнях Криму, санаторіях Феодосії та інших міст. Під назвою сопкова грязь вона продається і в інших місцях. Але тут хотілося б звернути увагу на інше. Це дуже цікаве природне явище. Грязь виходить з глибин у сотні метрів. Таке її вичавлювання, або вижимання, зазвичай супроводжується надходженням на поверхню газів переважно метанового складу. Зовні цей процес дуже нагадує вулканічне виверження. Звідси й назва утворених геологічних тіл — грязьові вулкани. Процес протікає у вигляді періодичних викидів. Грязь, засихаючи, утворює невеликі сопки заввишки зазвичай 1,0–2,5 м, які дуже нагадують вулканічні конуси, в межах яких видно відбитки окремих потоків. Деякі з цих сопок припинили свій розвиток, «згасли», інші продовжують діяти. Грязьові вулкани Керченського півострова діють тривалий, навіть у геологічному масштабі, час, результатом чого стало накопичення тут сопкової грязі потужністю в сотні метрів. Загалом це чудова мініатюрна модель справжнього вулканізму. Причому риси подібності має як процес, так і утворені в його результаті мініатюрні сопки та грязьові вулкани. Насиченість грязі вуглеводневими газами свідчить про перспективи району на промислові нафтогазові поклади. Такий грязьовий вулканізм відомий і у Передкавказзі, в районах добре відомих промислів. І, природно, використовувати ці лікувальні глини для будівництва (виготовлення цегли тощо), як це робилося ще в 70ті рр., принаймні нераціонально. Це своєрідна пам’ятка природи, що ілюструє одну з форм роботи підземних вод, знаменує формування нафтогазоносного басейну та дозволяє уявити дію вулканів, не піддаючи себе ризику. Вулканічний комплекс і вулканізм Закарпаття Вулканічні утворення займають значну частину Закарпаття, оточуючи Чоп-Мукачівську міжгірну западину. Вони утворюють тут дві самостійні вулканічні гряди, що отримали назви Береговської та Вигорлат-Гутинської та склад порід в яких істотно відрізняється. Ці вулканіти є складовим елементом дуже протяжного Закарпатського вулканічного поясу, що оточує зовнішню зону області та відокремлює її від Малої Венгерської, Паннонської та Трансильванської западин. Про час вулканізму ми можемо судити не лише за визначенням абсолютного віку відповідних порід, але й за наявністю туфових порід у розрізах осадових товщ розташованої поблизу Солотвинської западини. Вулканізм Закарпатської частини поясу розвивався за класичною схемою. За часом він приурочений до того моменту, коли активні пізньомезозойські та ранньокайнозойські прогини в Карпатах змінилися на горотворення. Це сталося близько 16–8 млн років тому. Причому спершу відбувалося формування вулканітів переважно кислого складу (вони складають Береговську гряду), а потім — вилив андезитобазальтових лав Вигорлат-Гутинської ряди. Незважаючи на порівняно короткочасовість вулканізму, він характеризується великою різноманітністю своїх проявів, мабуть, не менш строкатим, ніж у Карадазі. До речі, це може бути приводом для відвідання цих районів Карпат, де можна зібрати багату й дуже різноманітну колекцію вулканічних порід. У цій зоні прийнято виокремлювати кілька десятків геологічних пам’яток. Спробуємо охарактеризувати лише дві основні їх групи, що дозволяють зрозуміти характер процесів, що протікали. Досить різноманітними можуть бути спостереження в селищі Мужієво (Береговський район), де розвідано золото-поліметалеве родовище. Зупинку й огляд цього місця можна здійснити лише з дозволу геологорозвідувальної та шахторозробної служб. Найцікавішою тут є велика різноманітність вулканічних порід і рудних мінералів, що зустрічаються у відвалах штолень. Серед вулканітів можна побачити різноманітні туфобрекчії, частина яких придатна для виготовлення гарних кам’яних поробок. З рудних мінералів у відвалах переважають сульфіди — галеніт, пірит, халькопірит. Доцільно відвідати старий покинутий кар’єр каолінів і шахту «Кухля», закладену тут ще в XV ст. На відстані 1–2 км на схід від селища Мужієво діє Береговський кар’єр будівельного каменю, який розміщується на вершині вже значною мірою зруйнованого вулкану. Ця споруда складена вулканітами кислого складу — ріолітами або, точніше, майже нерозкристалізованими їх різновидами, близькими до обсидіану (вулканічного скла). Ці породи отримали назву перліти, внаслідок теплової обробки вони сильно спучуються, що дозволяє використовувати їх як звуко- та теплоізоляційні матеріали. В цьому ж кар’єрі цікаво спостерігати зони каолінізації, утворені в результаті вивітрювання та гідротермальних процесів, що супроводжували вулканізм. Поява іншого типу вулканізму виявляється в районі сел. Кольчино, розташованого поблизу північно-східної окраїні Мукачева. В цій частині ВигорлатГутинської зони переважають андезитоабзальтові породи, формування яких завершувало вулканічну діяльність Закарпаття. Вилив лав відбувався тут майже без туфових викидів. Ймовірно, головним центром таких виливів був хребет Синяк, а в районі Мукачева та Кольчина знаходилися крайові зони цього складно побудованого вулкана. На лівому березі р. Визниця в шляховій виїмці вздовж траси Ужгород — Київ поблизу кілометрового стовпа 80/753 можна спостерігати не менш ніж три горизонти андезитобазальтових покривів, розділених корами вивітрювання. Останні добре видно завдяки його бурому кольору. Вивітряні вулканічні породи представлені округлими різновидами, і тому зазвичай їх плутають з агломератовими туфами. Однак саме такий вигляд мають зруйновані часом ефузивні, або колишні, лави. Потужність таких кір вивітрювання — від 0,5 до 6–8 м. Згори вони перекриваються свіжими покривами, потужність пластів яких становить від 5–8 до 20 м. Беручи до уваги молодий вік вулканізму, що розвивався в інтервалі часу 12,5–8 млн років тому, та його незначну тривалість, можна скласти уявлення про швидкість такого вивітрювання. Ймовірно, його інтенсивність визначалася притаманними цій зоні високими температурами та гідротермальними процесами, які супроводжували вулканізм. Існування аналогічного, але більш виразного, процесу вивітрювання можна спостерігати в діючому кар’єрі, розташованому на правому березі р. Визниця майже навпроти центральної частини сел. Кольчино. Потужні андезитобазальтові породи, що досягають десятків метрів та мають подеколи чітко виражену стовпчасту окремість, у верхній своїй частині поступово переходять у зони вивітряних порід, а потім у бурі глини. Андезитобазальтові глиби в цій корі вивітрювання іноді мають ідеально округлу форму та можуть прийматися за вулканічні бомби. За своєю виразністю ці процеси вивітрювання, оголення в кар’єрах і шляхових виїмках, не мають аналогів. Ще одне дуже цікаве явище можна спостерігати у шляховій виїмці на тій же трасі на ділянці між кілометровими стовпами 78/755 — 79/754. У верхній частині цього оголення відкриті грубоуламкові, погано відсортовані відклади, подеколи з прошарками вугілля. Початок формування цих грубоуламкових порід, що одержали назву моласи, відповідає часу початку альпійського горотворення (пізній неоген). Ближче до річки ця вугленосна моласа ускладнена тектонічним порушенням, по якому вона контактує з вулканічними утвореннями. Останні, мабуть, укорінилися в зону розлому, утворюючи різноманітні підвідні канали, міжшарові поклади, дайки. З-поміж інших вулканічних утворень, які можна віднести до категорії пам’яток природи, можна назвати жерлову зону вулкана на північній окраїні селища Кольчино. Андезитобазальти тут мають чітко виражену стовпчасту структуру і своєрідний вигин, який свідчить про те, що горизонтальний рух лави в жерлі змінився на її виверження на поверхню. Цікаво, що подібну стовпчасту структуру вулканітів можна спостерігати в найрізноманітніших районах та в різних за віком утвореннях, зокрема, в пізньо-докембрійських базальтах Подолії, сибірських пермськотріасових трапах, молодих базальтах Кавказу. Давній замок Паланок (XIV–XVII ст.) м. Мукачева розташований на вулканічних останках, ймовірно, зденудованому вулкані. Подібне розміщення характерне для Невицького замку, розташованого на відстані 10–15 км від Ужгорода. На схилі цієї напівзруйнованої вулканічної споруди можна спостерігати неки — жерлові зони, що вийшли на поверхню та якими колись викидалися на поверхню туфові уламки, найбільші з яких називаються іноді бомбами. До речі, на кримському Карадазі подібні вулканічні споруди є однією з його головних прикрас. В. О. Соловйов, к. геол.-мін. наук, ХДПУ ім. Г. С. Сковороди | |
|
| |
| Переглядів: 3116 | Завантажень: 0 | | |