КОМПЛЕКСНА ПСИХОДІАГНОСТИКА ОБДАРОВАНОСТІ
| 22.12.2011, 12:57 | |
Аналіз сучасних досліджень і публікацій У сучасній психології під словосполученням «обдарована дитина» розуміється певна винятковість, девіантність, відхилення, які виходять за межі загальної норми. За наслідками різних досліджень кількість таких дітей в популяції може складати 1–2 %. За результатами тестів на виявлення загальної обдарованості або творчих здібностей ці показники вищі: талановита частина населення складає приблизно 20 %. Обдаровані діти — це діти, які значно випереджають однолітків за темпами розвитку і мають високий інтелектуальний і творчий потенціал, проявляють високі здібності в навчанні та в різних спеціальних видах діяльності. А. М. Матюшкін виділяє такі основні чинники, що складають єдину інтегральну структуру обдарованості: 1) домінуюча роль пізнавальної мотивації; 2) дослідницька творча активність, що виявляється у відкритті нового, постановці та розв’язанні проблем; 3) оригінальність рішень; 4) можливість прогнозування; 5) здібність до створення ідеальних еталонів, які допомагають формуванню високих естетичних, моральних та інтелектуальних оцінок. Вважається, що психологічна структура обдарованості дитини майже співпадає з основними структурними елементами, що характеризують творчість і її творчий розвиток. Зовнішні ознаки творчого розвитку різноманітні: у дитинстві вони, перш за все, виявляються в ранньому мовному й інтелектуальному розвитку, захопленні якою-небудь діяльністю (музикою, малюванням, читанням тощо), в допитливості та підвищеній дослідницькій активності. Найбільш загальною характеристикою і структурним компонентом творчого потенціалу дитини є її пізнавальна потреба. Саме вона складає психологічну основу домінантності пізнавальної мотивації. Домінуюча пізнавальна мотивація у творчо обдарованої дитини виявляється, як правило, у формі дослідницької, пошукової активності, високої сенситивності до визначення проблеми та в низьких порогах сенситивності до новизни стимулу, відкриття нового в звичайному. Пізнавальна мотивація і дослідницька активність дитини виявляються у її високій вибірковості стосовно дослідження нового. Передбачається, що саме вона складає одну з основ розвитку загальних і спеціальних здібностей. Дуже важливо відзначити, що протилежний полюс розвитку менш творчо обдарованих дітей базується на домінуванні у них не пізнавальних, а «нижчих» потреб в матеріальному благополуччі, безпеці, спілкуванні, самоствердженні та престижі. Пізнавальна діяльність у них припиняється у міру задоволення цих потреб. Проведені в різні роки психологічні дослідження з використанням стандартизованих психометричних тестів показали, яке велике значення має рівень інтелектуального розвитку в структурі загальної обдарованості. Особливо відрізняються діти з високим рівнем розвитку «загального інтелекту» (з показниками IQ більше 135–140 одиниць), кількість яких може бути всього 1–2 % від усієї групи дітей, що досліджувалась. Рівень соціально значущих інтелектуальних досягнень цієї групи «високообдарованих»може у декілька разів перевищувати досягнення звичайних дітей. Більшість наукових концепцій обдарованості пов’язують передумови її розвитку з творчими можливостями і здібностями людини, що визначаються як креативні. Креативність може виявлятися в мисленні, спілкуванні, окремих видах діяльності. Вона може характеризувати особстість в цілому та (або) окремі її здібності. Творчі можливості учня прямо і безпосередньо не пов’язані з його здібністю до навчання. Творчість може стимулюватися не стільки різноманітністю наявного знання, скільки здатністю дитини сприймати нові ідеї, що надає їй можливість долати сталі стереотипи. Важливе місце в психодіагностиці творчих можливостей дитини займають роботи американського психолога Дж. Гілфорда, який виділив два типи мислення: конвергентне (послідовне, логічне, односпрямоване) і дивергентне (альтернативне, таке, що суперечить логіці). Більшість психодіагностичних тестів креативності орієнтовано на виявлення здібностей людини до дивергентного мислення. Серед творців теорій і тестів креативності для дітей найбільш відомим в сучасній психології є Поль Торренс, який визначав креативність як природний процес, що породжується сильною потребою людини в знятті напруження, що виникає в ситуації невизначеності або неоднозначності. Згідно з визначенням «обдарована дитина» — це дитина з винятковими здібностями, яка має відхилення від норми. Згідно із законом розподілу випадкових величин Гаусса-Лапласа, чим вища ступінь відхилення, тим рідше воно трапляється. Відомо, що відсоток відхилень, як у бік обдарованості, так і у бік відсталості, константний. Тому, використовуючи науковий підхід, що базується на статистично-математичних методах обробки даних психологічних тестів, можна одержувати надійніші й об’єктивніші результати під час пошуку обдарованих дітей, ніж ті, які можуть бути отримані з допомогою емпіричних засобів. У основу пропонованого підходу покладено теоретичну модель творчої обдарованості сучасного американського психолога Дж. Рензуллі, який вважає, що інтелектуально-творча обдарованість визначається трьома основними компонентами: • пізнавальною мотивацією; • достатньо високим рівнем інтелектуального розвитку; • здібністю до творчості (креативністю). Розробляючи систему пошуку обдарованих учнів, було підібрано спеціальний комплекс з п’яти психодіагностичних методик, який відповідає вказаній теоретичній моделі. Пашнєв Б. К. Психодіагностика обдарованості: — Х.: Вид. група «Основа»: «Тріада+», 2007.— 128 с. — (Психологічна служба школи). | |
|
| |
| Переглядів: 2265 | Завантажень: 1 | | |