З досвіду використання методів формування досвіду суспільної  поведінки і організації діяльності школярів

У формуванні позитивного досвіду поведінки особистості, її переконань, ставлень до навколишньої дійсності вирішальну роль відіграє діяльність. У зв'язку з цим організація діяльності школярів розглядається у педагогіці як серцевина виховного процесу. До групи методів організації діяльності належать методи тренування, привчання, педагогічної вимоги, громадської думки, доручення, виховуючих ситуацій. Усі вони базуються на практичній діяльності вихованців. Управляти цією діяльністю педагоги можуть завдяки поділу її на складові частини — конкретні дії і вчинки, а інколи на ще менші частини — операції. Виховний процес полягає в тому, що педагог здійснює перехід від управління операціями до управління діями, а потім — до управління діяльністю вихованців (В.О. Сластьонін).

Організація різнопланової діяльності школярів обов'язково залучає учня до багатогранних відносин, які виникають на основі спілкування у процесі цієї діяльності. Різні позиції учня у системі внутрішньоколективних відносин приводять його до певних рішень, вчинків, ліній поведінки, на основі чого формуються складніші акти поведінки, риси особистості.

Тренування — метод формування необхідних якостей особистості шляхом багаторазового повторення дій і вчинків учнів.

Метод тренування як специфічний спосіб виховання одержав визнання у вітчизняній педагогіці не одразу. У 20-тих роках, коли ідеалізувалася теорія «вільного виховання», головними, майже єдиними були методи роз'яснення, переконання й апеляції до свідомості дітей. Поняття «тренування» асоціювалося тоді з примусом. Суттєво змінилося становище у 30-х роках, коли широкого визнання у педагогіці набули творчі досягнення А.С. Макаренка, зокрема його виступи з теоретичних і методичних питань виховання. Визнаючи роль свідомості у моральному розвиткові школярів, видатний педагог вважав, що в процесі виховання надзвичайно важливо озброювати їх практичним досвідом, формувати у них навички і звички поведінки шляхом постійного тренування у правильному вчинку.

Не можна виховати мужньої людини, якщо не поставити її в такі умови, коли б вона змогла проявити мужність, все одно в чому — у стриманості, прямому відкритому слові, деякому позбавлянні, терпеливості, сміливості.

А. С. Макаренко

Педагогічні основи організації тренування з метою формування в учнів практичних умінь, навичок і звичок у тій чи іншій діяльності грунтовно розкрив К. Д. Ушинський. Відповідно до психологічної структури особистісних якостей у процесі вироблення навичок і звичок він виділив такі етапи:

1) постановка виховної задачі і збудження в учнів потреби в тому чи іншому виді діяльності,

2) роз'яснення способів діяльності й озброєння учнів відповідними знаннями (розвиток свідомості),

3) практичний показ дії по вирішенню поставленої задачі,

4) організація первинного відтворення учнями показаних дій (зразків поведінки),

5) наступне тренування в удосконаленні і закріпленні способів діяльності та поведінки,

6) висування вимог до учнів з питань удосконалення організованих вправ,

7) контроль за поведінкою.

Виховання, яке цілком оцінило важливість звичок і начок, і споруджує на них свою будівлю, споруджує її міцно.

К.Д. Ушинський

В організації тренування важливо враховувати такі умови:

— формування стійких навичок і звичок слід розпочинати якомога раніше; чим молодший організм, тим швидше укорінюються у ньому звички (К.Д. Ушинський);

— між частотою, обсягом вправ і досягнутими результатами існує пряма залежність: чим більше і частіше вправ виконується, тим вищий рівень розвитку якостей, які формуються з їх допомогою;

— кількість вправ, яку повинні виконувати різні учні для вироблення якостей на тому самому рівні, не збігається: там, де одним достатньо декількох вправ, іншим потрібно десятки і навіть сотні спроб;

— чим складніша якість, тим більше вправ необхідно виконати для вироблення стійкої звички, тим частіше їх потрібно повторювати для того, щоб не забути.

Привчання — метод, який забезпечує інтенсивне формування необхідної якості. На жорсткому привчанні базуються всі казармові системи виховання, наприклад, армійська, де цей метод поєднується з покаранням.

Гуманістична педагогіка виступає проти жорсткого привчання, яке нагадує дресирування і суперечить правам людини. Вона допускає використання методу лише за умови, коли властиве йому насильство спрямовується на благо дитини; коли метод використовується в комплексі з іншими методами і передусім ігровими.

Умови правильного застосування методу такі:

— чітке уявлення про мету виховання у вихователя і його вихованців; якщо вихованці не бачать смислу в тих чи інших діях, то привчання можливе лише на основі безумовного підкорення;
— не давати казенно-бюрократичних вказівок типу: «Будь ввічливим», «Люби свою Батьківщину», а сказати приблизно так: «У нечепури немає майбутнього: брудні вуха лякають людей», «Привітай сусіда — і він буде ввічливим з тобою»;

— спочатку турбуватися про точність виконання дій, а потім — про їх швидкість;

— показувати, як виконуються дії, які їх результати;

— контроль повинен бути доброзичливим, але строгим,

обов'язково поєднуватися з самоконтролем.

Педагогічна вимога — метод впливу, за допомогою якого педагог викликає і стимулює чи припиняє і гальмує дії вихованців, виявлення у них тих чи інших якостей.

Залежно від форми пред'явлення вимоги бувають прямі й опосередковані. Для прямої вимоги характерні імперативність, визначеність, конкретність, точність, однозначність. Ці вимоги висуваються рішучим тоном, причому можлива ціла гамма відтінків, які виражаються інтонацією, силою голосу, мімікою.

Опосередковані вимоги (порада, прохання, довір'я, схвалення тощо) відрізняються від прямих тим, що стимулом для зумовленої дії стає вже не стільки сама вимога, скільки спричинені нею психологічні фактори: переживання, інтереси, прагнення самих дітей.

Найважливішими формами опосередкованих вимог є:

Вимога-порада. Це апеляція до свідомості вихованця, переконання його в доцільності, користі, необхідності пропонованих педагогом дій. Порада сприймається, якщо учень бачить у наставникові старшу, досвідченішу людину, авторитет якої є визнаним, і думку якої він цінує.

Вимога-довір'я. Якщо між вихователем і вихованцем складаються дружні стосунки, довір'я проявляється як природне ставлення сторін, що поважає одна одну.

Вимога-прохання. Прохання є формою виявлення співробітництва між людьми, взаємного довір'я і поваги. В добре організованих колективах прохання стає одним з найуживаніших засобів впливу.

Вимога-натяк. Характерним для цієї форми впливу є не тільки те, що діти повинні розуміти вчителя з півслова. Головне в натяку — роль поштовху, що призводить до дії вже сформовані якості дітей. Виражається вимога у формі міміки, жесту, погляду, риторичного запитання.

Вимога-схвалення. Схвалення, похвала, вчасно висловлені вихователем, діють як сильний стимулятор діяльності дітей. Схвалення заохочує, надихає дитину на більш успішні дії, часто виступає в ролі навіювання дитині тих якостей, якими вона повинна володіти.

Вимоги викликають позитивну, негативну чи нейтральну реакцію вихованців. Тому виділяються позитивні і негативні вимоги. Прямі вказівки є здебільшого негативними, тому що майже завжди викликають негативну реакцію у вихованців. До негативних опосередкованих вимог належить осуд і погроза. Вони здебільшого породжують подвійну мораль, формують зовнішню покірність при внутрішньому опорові.

Список використаної літератури

1.     Легенький Г.И. Цель и способы воспитания. - М.: Педагогика, 1990.

2.     Савін М. В. Педагогіка. - К.: Вища школа. - 1980.

3.     Українська національна система виховання: Концепція. - К.: Либідь, 1991.

4.     Бех І.Д. Проблема методів виховання у сучасній школі. //Педагогіка і психологія. – 1996. – №4. – с.136-140.

5.     Волкова Н.П. Педагогіка. – Посібник. – К., 2001.