Формула ефективності уроку включає дві складові частини: ретельність підготовки і творчість ведення. В основі творчої праці учителя лежить передусім уміння аналізувати власну педагогічну діяльність на уроці: встановлювати причинно-наслідкові зв'язки між умовами своєї педагогічної діяльності і засобами досягнення освітніх цілей, між педагогічними впливами на учня і їх наслідками, між способом своїх дій і кінцевим результатом уроку. Це дозволяє учителеві правильно сформулювати цілі і завдання власної діяльності та діяльності учнів, чітко спланувати і передбачити результати педагогічного процесу.

Сильним, досвідченим стає той педагог, який уміє аналізувати свою працю...

В. О. Сухомлинський

Наводимо один з варіантів алгоритму системного самоаналізу уроку.

Характеристика класу. Структура міжособистих взаємин: лідери, аутсайлідерй; коло бажаного спілкування кожного учня, наявність груп, їх склад; взаємодія структур особистих взаємин і організаційної структури класу.

Недоліки біологічного розвитку учнів: дефекти зору, слуху; соматична (гр. soma — тіло) послабленість; особливості вищої нервової діяльності (надмірна загальмованість чи збудженість); патологічні відхилення.

Недоліки психічного розвитку: слабкий розвиток інтелектуальної сфери тих чи інших учнів; слабкий розвиток емоційної сфери окремих учнів; слабкий розвиток вольової сфери особистості. Розвиток психічних властивостей; відсутність пізнавального інтересу, потреб у знаннях, установки на учіння; недоліки в ставленнях особистості до себе, учителя, сім'ї, товаришів, класу.

Недоліки в підготовці учнів класу: проблеми у фактичних знаннях і уміннях; прогалини в навичках навчальної праці; дефекти у звичках і культурі поведінки.

Недоліки дидактичних і виховних впливів школи. Недоліки впливів сім'ї, ровесників, соціального середовища.

Звичайно, не обов'язково при кожному самоаналізі уроку давати таку детальну характеристику класу, в якому він проходив. Проте самоаналіз учителя завжди повинен орієнтуватися не лише на конкретний клас, а й на конкретного учня.

Зовнішні зв'язки уроку. Необхідно встановити місце і роль даного уроку в темі, що вивчається; характер зв'язку уроку з попередніми і наступними уроками.

Характеристика триєдиної цілі уроку з опорою на характеристику класу передбачає з'ясування таких питань: чого необхідно досягти в знаннях, уміннях і навичках; який

виховний вплив здійснити на учнів; які якості почати, продовжити, закінчити розвивати.

Характеристика задуму уроку (плану) спричиняє отримання відповідей на питання: що собою являє зміст навчального матеріалу, як його будуть засвоювати учні; які обрано методи навчання і форми організації навчально-пізнавальної діяльності; що з раніше вивченого необхідно повторити, актуалізувати; яку частину матеріалу учні можуть засвоїти самостійно, а яка потребує допомоги вчителя; що необхідно осмислити, а з чим лише ознайомитись; як закріпити нові знання; яким чином будуть досягнуті на уроці виховні і розвиваючі аспекти триєдиної цілі уроку.

Як був побудований урок, виходячи з його замислу?

Морфологічний аспект самоаналізу. Характеристика навчально-виховних моментів уроку (НВМ) і їх навчально-виховних завдань. Навчально-виховний момент є найменшою структуроутворюючою одиницею уроку, яка може ділитися лише в його межах. Навчально-виховний момент складається із взаємодії таких складових: завдання (навчання, розвитку, виховання) моменту , змісту навчального матеріалу (ЗМ), методів навчання (М), форм організації пізнавальної діяльності (Ф). У ході взаємодії цих компонентів утворюється результат моменту (РМ), а в ході взаємодії моментів — кінцевий результат уроку (КРУ).

Фактично навчально-виховним моментом є завдання вчителя, відповідні дії учнів, кінцевий результат. Практично урок з будь-якого предмета складається із НВМ.

При самоаналізі навчально-виховні моменти об'єднуються в етапи. З усіх НВМ виділяються ті, які найбільш позитивно чи негативно вплинули на хід уроку, формування кінцевого результату.

Структурний аспект самоаналізу. Детальний аналіз мікроструктури тих НВМ, які, на думку вчителів, найсильніше позитивно чи негативно вплинули на формування кінцевого результату уроку; аналіз відповідності завдань, змісту, методів, форм у межах цих НВМ; аналіз здійснюється через усі три аспекти завдання моменту. Якщо є час і можливість, то такому аналізу слід піддати всі навчально-виховні моменти уроку.

Функціональний аспект аналізу. На основі встановлених способів взаємодії змісту навчального матеріалу, методів навчання, форм організації навчально-пізнавальної діяльності учнів визначається механізм формування кінцевого результату уроку; відповідність структури уроку триєдиній його меті, задуму, можливостям учнів класу; уточнюються, як здійснення моделі уроку, дії учителя й учнів вплинули на КРУ (найбільш вдалі і не зовсім вдалі моменти); аналізується відповідність стилю взаємин учителя й учнів успішному формуванню кінцевого результату уроку.

Аспект оцінки КРУ: оцінка якості знань, умінь і навичок, одержаних учнями на уроці; визначення розриву між триєдиною ціллю і кінцевим результатом уроку; з'ясування причин цього розриву; оцінка досягнень розвиваючого і виховного аспекту триєдиної цілі; висновки і самооцінка уроку.

Системний підхід до самоаналізу уроку формує системне бачення його у вчителя, допомогаючи цим самим краще осмислити власну роботу.

ОРІЄНТОВНА СХЕМА САМОАНАЛІЗУ УРОКУ

І. Чи відповідає мій урок програмі?

2. Чи правильно мною були визначені і розв'язані на уроці на­вчальні, виховні і

розвиваючі завдання?

3. Чи оптимально було визначено зміст уроку, чи відповідає він завданням?

4. Що було основним, найсутгєвішим на уроці?

Чи зумів я акцентувати увагу учнів на його вивченні?

5. Чи вдало визначена структура уроку? Чи була організована на уроці робота із

формування основних умінь, навичок, інтересів учнів?

Як здійснювались внутріпредметний і міжпредметний зв'язки?

6. Які методи і засоби навчання були використані на уроці?

Чибули вдалими вибір і поєднання?

7. Які форми навчання (масові, гєупові, індивідуальні) домінували на уроці?

Чи були вдалими Їх вибір і поєднання?

8. Чи об'єктивно і відповідно до норм оцінені мною знання учнів?

9. Чи правильно здійснювався на уроці інструктаж, визначалися об­сяг і складність

домашнього завдання?

Чи було воно диференційованим?

10. Що було зайвим у моїй діяльності і в діях учнів?

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ВЧИТЕЛЮ ЩОДО

САМОАНАЛІЗУ УРОКУ

В основних напрямках реформи загальноосвітньої та професійної шкіл зазначається, що людина повинна виховуватись у нас непросто носієм певної суми знань, а насамперед, як громадянин суспільства, з притаманними йому переконаннями, мораллю, інтересами, високою культурою праці і поведінки.

У школі урок надійно посів місце основної організаційної форми навчання, де реалізуються його глобальні мета, цілі й завдання всебічного розвитку особистості, формування її інтелектуальних можливостей, здійснення виховання.

Урок можна вважати ефективним, якщо на ньому забезпечується оптимальний зв'язок усього комплексу навчально-виховних цілей, якщо увага і мислення учнів концентруються на основних, провідних ідеях і поняттях теми, що вивчається, пробуджуються і розвиваються навчальні процеси, формуються потреби учнів у знаннях.

Усі ці вимоги до сучасного уроку мотивовані науковою сучасною педагогікою. Але всі вони здійснені без творчого ставлення вчителя до організації навчання, без його майстерності. Майстерність учителя багато в чому залежить від уміння аналізувати свої та чужі помилки.

Аналізувати урок потрібно під кутом зору певної педагогічної концепції.

З точки зору оптимізації навчально-виховного процесу можна

здійснювати самоаналіз за такою схемою:

Які види змісту освіти передбачені навчальним планом уроку?

Чи відповідали методи і прийоми навчання видам змісту і навчальному матеріалу?

Рівні знань учнів перед уроком.

Якого рівня знань досягнуто в результаті уроку?

5. Ступінь усвідомлення знань учнями.

Доцільність використання наочності і технічних засобів навчання.

7. Чи був на уроці необхідний емоційний клімат.

8. Чи була на уроці внутрішня логічна єдність.

9. Як реалізована виховна мета уроку.

Примітка:

зміст освіти складається з:

- наукових знань (факти. закони. теорії); - прикладних знань; - оцінювальних і методичних знань;

-логічних, історичних, філософських знань.

Рівні засвоєння знань:

1. Рівень усвідомленого сприймання і запам'ятовування. Він проявляється у відтворенні засвоєного.

2. Рівень застосування знань і вмінь за засвоєним зразком, тобто у знайомій ситуації. 3. Рівень застосування знань і вмінь У новій ситуації. Тобто Їх творче застосування.

Необхідно прагнути того, щоб учні досягли засвоєння основних знань і вмінь на третьому, тобто творчому рівні.

Учителям слід пам'ятати, що методи навчання не можуть бути поганими чи хорошими, сучасними чи застарілими, вони можуть лише відповідати тим цілям, для досягнення яких вони застосовувалися.