ЗАГАЛЬНЕ МАШИНОБУДУВАННЯ
О. Г. Стадник,
викладач ХДПУ ім. Г. С. Сковороди
Машинобудування — головна, найбільш комплексна та наукомістка галузь промисловості, що визначає рівень науково-технічного прогресу і ріст продуктивності праці в господарстві загалом, оскільки забезпечує його машинами, устаткуванням, приладами та іншою технікою. У розвинених країнах на машинобудування припадає близько 70 % витрат на НДДКР, що здійснюються в обробній промисловості. Саме продукція машинобудування забезпечила революційні зміни в обсягах виробництва різноманітної продукції, характері праці людини, а також постійно висувала все зростаючі вимоги до її кваліфікації, освіти, культури виробництва. Так, в епоху промислового перевороту головним видом машини, його символом, стала парова машина, яка привела в рух верстати та інші види обладнання, а коли її «поставили» на колеса, то отримали найголовніший вид транспорту періоду індустріалізації — залізничний, а на водних просторах парова машина привела в рух пароплави. Пізніше масове застосування на підприємствах отримали електродвигуни, а на засобах транспорту — двигуни внутрішнього згоряння. Так, використання дизеля призвело до створення тепловозів для залізниць, дизель-електроходів на водних транспортних засобах. Бензиновий двигун внутрішнього згоряння став масовим як для сухопутного, так і повітряного, і водного видів транспорту. Він зберігає своє значення до сьогодні, лише в авіації його почав витісняти реактивний двигун. Створення цього двигуна дозволило виробляти сучасні повітряні лайнери, здійснювати запуски космічних кораблів і супутників. Водночас основним досягненням епохи НТР став не двигун, що приводить у рух механічні об’єкти, а «двигун», який дозволяє здійснювати різноманітні дії з інформацією,— комп’ютери. Ці «розумні машини» здійснили справжній переворот у житті людей і усвідомленні можливостей техніки та її використанні в різноманітних галузях практичної діяльності та побуті. Так, використання ЕОМ у машинобудуванні дозволило скоротити використання живої праці, підвищити ефективність виробництва, зекономити час для переобладнання устаткування. Цілком заслужено комп’ютери вважаються символом сучасного етапу науково-технічного прогресу — науково-технічної революції. Проілюструємо значення головних видів машин у науково-технічному прогресі людства за допомогою таблиці.
Таблиця 1
Періодизація науково-технічного прогресу
Етап науково-технічного прогресу    Головні види машин
Промислова революція (переворот)    Парова машина
Технічна революція    Електричний двигун і двигун внутрішнього згоряння
Науково-технічна революція    Реактивний двигун. Комп’ютер
Починаючи з ХІХ століття, машинобудування відіграє ключову роль у розвитку світового господарства і сьогодні об’єднує багато галузей, підгалузей і виробництв. Це зумовлено дуже широким асортиментом продукції, що виробляється. За оцінками, він становить понад 3 млн видів виробів. В економічній географії зазвичай використовується структура машинобудування, що сформувалася у ХХ ст. Вона включає: загальне, транспортне машинобудування та електротехнічну промисловість, включаючи електроніку (іноді їх об’єднують у точне машинобудування). Причому загальне машинобудування було лідером за обсягами виробництва до 80х років минулого століття, потім його змінило транспортне машинобудування з явним лідером — автомобілебудуванням, і точне машинобудування на чолі з електронікою.
До складу загального машинобудування включають виготовлення машин і обладнання для різних галузей господарства. Галузь забезпечує технікою весь паливно-енергетичний комплекс від видобування палива до його переробки, металургію, хімічну промисловість, видобувну, легку, харчову, целюлозно-паперову та інші галузі. Сюди ж належить виробництво металообробних верстатів, ковальсько-пресового обладнання, шляхово-будівельної техніки, поліграфічного обладнання, робототехніки власне для машинобудування, різноманітної техніки для сільського господарства, а також інших металоємних та великогабаритних виробів. Останніми десятиліттями окреслилася тенденція до скорочення виробництва сільськогосподарських машин, текстильного обладнання. Водночас збільшується виробництво шляхово-будівельної техніки, робототехніки, сучасних верстатів.
Галузь вирізняється значними потребами в металі, відносно невисокою трудомісткістю та енергоємністю. Для неї характерні як підприємства закінченого виробничого циклу, що здійснюють заготівлю, обробку та зборку готової продукції, так і заводи, які поєднують ці технологічні ланки з монтажем обладнання, що надходить від інших підприємств у результаті кооперування. В галузі є як вузькоспеціалізовані заводи, наприклад харківський «Турбоатом», так і універсальні, що виробляють різні види продукції, наприклад Новокраматорський машинобудівельний завод.
Частина видів продукції загального машинобудування, наприклад турбіни або атомні реактори, являють собою штучне та дороге виробництво, і тому обсяги його виробництва можуть змінюватися з року в рік. Інші види виробів порівняно масові та виробляються сотнями тисяч екземплярів, наприклад сільськогосподарська техніка, характеризуються досить стабільними обсягами виробництва. Продукція загального машинобудування має дуже широкий асортимент. Тому в галузі, навіть у країнах, які вирізняються найбільшою різноманітністю продукції, що виробляється, склалася спеціалізація країн на деякі вироби, що зумовлює високий рівень експорту виробництва.
Різноманітність продукції, що виробляється, а також численні деталі та вузли, необхідні для виготовлення найбільш складних товарів, зумовлюють наявність численних факторів, що впливають на розміщення різних підприємств машинобудування. Серед головних факторів слід виокремити: розвиток науки, можливість комбінування та кооперування, наявність кваліфікованих трудових ресурсів, сировинний, фінансовий, споживчий, транспортний.
Майже всю номенклатуру продукції загального машинобудування виробляють США, Німеччина, Японія. На них у середині 90х р. припадало до 60 % загальної продукції цієї галузі у світі. Цьому сприяв відхід з лідерських позицій СРСР та його наступників. Так, різко скоротились обсяги виробництва в Україні та Росії, які давали головну частку продукції загального машинобудування колишнього СРСР. У Росії за 1991–1997 рр. виробництво екскаваторів зменшилося в п’ять разів, турбін — у чотири рази, тракторів — у 17 разів, комбайнів — у 30 разів.
Значні відмінності спостерігаються не лише в обсягах, але й у номенклатурі продукції, що виробляється, між країнами з різним рівнем соціально-економічного розвитку. Наприклад, у сільськогосподарському машинобудуванні розвинених країн переважають складні, високопродуктивні та дорогі машини, причому значна їх частка використовується для комплексної механізації тваринництва, тоді як у країнах, що розвиваються, машинобудування спеціалізується на машинах для рослинництва. До того ж тут часто виробляється продукція, яка в розвинених країнах не виробляється. Досить чітко простежується така закономірність: чим складніша техніка, тим вищим є економічний
і технологічний рівень розвитку виробника; чим більш примітивна машина, тим частіше її виробництво розміщується в країнах, що розвиваються.
Найширше розповсюдження серед галузей загального машинобудування отримало верстатобудування; це стосується насамперед продукції низької та середньої складності. Виробництво складної, високопродуктивної техніки, як і колись, зосереджено в кількох країнах. Лідером верстатобудування є Європа (майже половина продукції у світі), на другому місці — Азія (понад третина), а от Америка виробляє лише близько однієї десятої верстатів у світі. В Азії, крім Японії, великими продуцентами верстатів стали нові індустріальні країни, які разом дають більше продукції, ніж США. За загальними обсягами виробництва виокремлюються Японія та Німеччина, які йдуть на одному рівні з початку 90х років. Для деяких країн, особливо Швейцарії, Бельґії, Нідерландів, Швеції, Великої Британії, США, характерна спеціалізація в міжнародному поділі праці на вироблення особливо складних, дорогих видів верстатів, а для Іспанії, Китаю, постсоціалістичних країн Європи — більш простих. Японія є найбільшим виробником та експортером промислових роботів.
Виробництво продукції верстатобудування часто розглядається разом з виробництвом ковальсько-пресового устаткування та об’єднується в групу металообробного обладнання. При цьому металорізальні верстати, обробні центри й автоматичні лінії обробляють метал шляхом різання та шліфування, а ковальсько-пресове обладнання використовується переважно для пресування металу та включає штампувальні преси, машини для згинання, машини для різання штаби.
Близько 90 % загального світового виробництва цієї продукції дають 30 країн, які у 2003 році виробили металообробного обладнання на суму 36,3 млрд. дол. США. При цьому в азіатських країнах відбувся підйом, який був компенсований певним падінням виробництва в США та деяких європейських країнах. Тому в цілому світове виробництво залишилося на рівні попереднього року, що свідчить про низькі темпи розвитку галузі.
Наведемо дані про виробництво металообробного обладнання в десяти головних верстатобудівних країнах світу (тут і нижче використано дані, наведені у щорічному огляді американської інформаційної компанії «Garden Publications, Inc.», м. Цінцінатті, штат Огайо).
Таблиця 2
№ з/п    Країна    Обсяги виробництва у 2003 р., млн дол. США    Темпи приросту (виходячи з вартості в дол. США), %
1    Японія    7861,6    29
2    Німеччина    7525,2    8
3    Італія    4180,7    11
4    Китай    2910,0    24
5    США    2210,0    —4
6    Тайвань    2064,0    16
7    Республіка Корея    2059,0    30
8    Швейцарія    1736,4    —5
9    Іспанія    945,4    10
10    Франція    761,6    8
Як бачимо, в десятці найбільших виробників переважають країни Західної Європи (Німеччина, Італія, Швейцарія, Іспанія, Франція) та Східної Азії (Японія, Китай, Тайвань, Республіка Корея). У 2003 р. на перше місце у світі вийшла Японія, випередивши Німеччину на 336 млн дол. США. Ці дві країни значно відірвалися від найближчого переслідувача — Італії, і в сумі дають 24 % світового виробництва металообробного устаткування. Це є дуже високим показником концентрації виробництва машинобудівної продукції. Ще однією яскравою рисою географії галузі є відносно невисока позиція США — п’яте місце (у країні головна роль належить новітнім наукомістким галузям, пов’язаним з воєнним виробництвом), а також відсутність у першій десятці Канади (11е місце), Бразілії (15е місце) та Мексики (відсутня в тридцятці). Китай посів четверте місце, збільшивши у 2003 р. виробництво на 24 % та досягнувши обсягів продукції, що виробляється, у 2,9 млрд. дол. США. При цьому в Китаї встановлено рекордну кількість металообробного устаткування — на суму 6,5 млрд. дол. США, що на 2,2 млрд. більше, ніж споживання цієї продукції у країні, що посіла друге місце,— Німеччині. Але при цьому німецькі машинобудівники на 85 % забезпечили виробництво власною продукцією. Головною продукцією німецької верстатобудівної галузі завжди були обробні центри, шліфувальні й токарні верстати, включаючи токарні автомати й токарні центри. Майже 90 % верстатів, що виробляються в Німеччині, обладнанні ЧПУ, що навіть вище, ніж у японських (86,5 %). Цікаво, що загальне машинобудування в Німеччині трохи поступається за кількістю зайнятих лише електротехніці. В цій галузі працює 6,7 тисяч фабрик і заводів — більше, ніж у будь-якій іншій галузі, причому переважна більшість із них — дрібні та середні. Серед великих підприємств виокремлюються заводи «Круппа», які виробляють грандіозні комплексні установки для багатьох галузей промисловості; прокатні стани та ковальсько-пресове обладнання; важкі верстати; транспортні, підйомні та гірничо-транспортні пристрої; роторні екскаватори (кожен ківш такого екскаватора заввишки з п’ятиповерховий будинок). У цілому ця галузь німецької промисловості добре оснащена, має велику гнучкість і технологічну ефективність.
Звертають на себе увагу успіхи країн Азії. У 2003 р. усі найбільші продуценти цієї частини світу досягли зростання, що описується двозначними цифрами. При цьому найвищі темпи зростання відзначені в Індії, де цей показник за 2003 р. склав 41 %. Це найбільший успіх індійського верстатобудування, а якщо взяти до уваги, що споживання металообробного устаткування збільшилося на 43 %, то можна говорити про високі темпи індустріалізації та інвестиційну активність у цій країні, що розвивається. Загалом країни Азії (включаючи Австралію) виробили 41 % світового виробництва металообробного устаткування, що на 4 % більше, ніж у 2002 році.
За споживанням верстатів на душу населення впродовж багатьох років лідером є Швейцарія. У 2003 р. цей показник становив 74 млн дол. США на людину (для порівняння: в Німеччині — 52,5 дол. США; в Японії — 32,3; у США — 14; у Китаї — 5; у Росії — 1,94 дол. США).
України серед 30ти найбільших виробників немає. З наших сусідів тут присутня Росія, яка опустилася на 22е місце (після Індії) з обсягами виробництва у 131,0 млн дол. США, що включає вартість 5672 верстатів і 1659 одиниць ковальсько-пресового устаткування, а також Румунія — 25е місце з обсягами в 52,8 млн дол. США та Угорщина — 29е місце з обсягами виробництва в 9 млн дол. США.
Склад найбільших країн-експортерів у 2003 р. залишився незмінним порівняно з минулим роком: Німеччина, Японія, Італія, Тайвань, Швейцарія, США. Цікаво, що Німеччина, США та Італія входять до числа найбільших імпортерів цієї продукції. Шістка головних покупців металообробного устаткування має такий вигляд: Китай, США, Німеччина, Корея, Італія, Франція. При цьому Китай імпортував цієї продукції на суму 4 млрд. дол. США, тоді як США, опинившись на другому місці, мають показник на 1,4 млрд. дол. США менше.
Верстатобудівна промисловість України спеціалізується на виробництві металорізальних, шліфувальних та деревообробних верстатів, ковальсько-пресового устаткування, різального інструмента, обладнання для переробки пластмас, ливарного устаткування. У верстатобудуванні СРСР Україна виробляла до 28 % загальної продукції та мала виробничі потужності для щорічного вироблення до 30 тис. металорізальних верстатів і 7,5 тис. ковальсько-пресових машин. До складу галузі входили підприємства, що виробляють унікальну техніку, в тому числі важкі токарні верстати (Краматорський завод важкого верстатобудування), свердлильні верстати (Одеський завод радіально-свердлильних верстатів), шліфувальні верстати (харківські верстатобудівні заводи), важкі й унікальні преси (Дніпропетровський завод важких пресів). Поряд із Росією, в Україні після 1991 року обсяги виробництва металообробного устаткування різко знизились. Це пов’язано зі згортанням низки виробництв у оборонній промисловості, зменшенням виробництва машинобудівної продукції, технічним відставанням деяких верстатобудівних виробництв.
У 2004 р. в Україні, за даними Держкомстату, було вироблено верстатів токарних, розточувальних, свердлувальних, фрезерувальних — 496 шт., пресів і машин кувальних — 165 шт. Водночас за січень-липень 2005 р. порівняно з аналогічним періодом попереднього року зростання обсягів виробництва машинобудівної галузі України становить 71 % (у порівнюваних цінах). Так, виробництво машин для металургії збільшилося на 31,5 %, побутової техніки — на 17,8 %, машин для переробки сільськогосподарської продукції — на 7,2 %.
У 2004 р. підприємства машинобудівної галузі реалізували продукції (у відпускних цінах, без ПДВ та акцизу) на 43,78 млрд. грн., що в загальному обсязі реалізованої промисловими підприємствами України продукції склало 13,4 %. При цьому частка важкого машинобудування України зростає, в основному це відбувається завдяки діяльності підприємств, що посідають перші місця за обсягами виробництва. Наведемо деякі з них: Новокраматрський машинобудівний завод, ВАТ «Азовмаш» (Маріуполь), ВАТ «Турбоатом» (Харків), Сумське НВО ім. Фрунзе, ВАТ «Дніпроважмаш».
Новокраматорський машинобудівний завод (НКМЗ) — найбільший в Україні виробник унікального високопродуктивного прокатного, металургійного, ковальсько-пресового, гідротехнічного, гірничорудного, підйомно-транспортного та спеціалізованого устаткування. Виготовлені тут машини та обладнання працюють у більш ніж 50 країнах світу. Найвідоміша продукція — прокатні стани, преси різноманітного призначення, горизонтально-кувальні машини, крокуючі екскаватори, шахтні підйомні машини, роторні та гірничо-видобувні комплекси. Новий напрям Новокраматрського машинобудівного заводу — виробництво металургійного устаткування, розробленого на основі сучасних технологій безперервного розливу сталі.
На 2,6 млрд. грн. виготовлено у 2004 р. продукції на Маріупольському ВАТ «Азовмаш». Починаючи з 2000 року підприємство щорічно нарощує обсяги виробництва. Так, вироблення вантажних вагонів збільшилося у 27,3 рази, виробництво продукції важкого машинобудування — у 2,3 рази, у 18,5 рази збільшився обсяг реалізації продукції. Це один з найвищих показників серед машинобудівних підприємств України. 90 % загального обсягу реалізації дають вагонобудівники, основний вид продукції підприємства — залізничні цистерни. Завод також виготовляє конверторне та доменне устаткування для металургійної галузі, для аеропланів — паливозаправники. У 2004 році тут створено 15 видів нової техніки. Так, у виробництво запущено комплекти портальних кранів і перевантажувачів, підготовлено п’ять дослідних зразків нових вантажних вагонів. Уже проходять випробування платформи для перевезення великотоннажних контейнерів і хоперів для сипучих матеріалів та охолодженого коксу. Разом з Дніпропетровським «Південномашем» підприємство бере участь у створенні обладнання для здійснення космічних стартів із космодрому в Бразілії.
Харківське відкрите акціонерне товариство «Турбоатом» виробляє турбіни для електростанцій різних видів, а за обсягами поставок турбін для АЕС посідає четверте місце у світі. Виготовленими в Харкові турбінами обладнані АЕС «Ловіїса» у Фінляндії та «Пакш» в Угорщині, які входять до десятки найкращих атомних електростанцій світу. Сьогодні «Турбоатом» поставляє турбіни для індійської атомної електростанції «Кайга». Дві турбіни об’єднання виготовить і для другої індійської АЕС — «Раджстан». Перспективною в енергетиці є реалізація виробництва малих парогазових установок потужністю 50–70 МВт на основі обладнання вітчизняних виробників: парові турбіни — ВАТ «Турбоатом», газові турбіни та котли-утилізатори — НВО «Машпроект» (Миколаїв).
Сумське машинобудівне НВО ім. Фрунзе — найбільший у країні виробник устаткування для газової, нафтової та хімічної промисловості (компресори та газоперекачувальні агрегати, насоси та центрифуги, обладнання для транспортування та переробки нафти й газу, газозаправні станції, пересувні автогазозаправники, бурильні та провідні труби). Лише в січні-серпні 2002 р. НВО збільшило вироблення товарної продукції до 407 млн грн. В Азербайджані було завершено будівництво компресорної станції вартістю 3 млн дол. США, низка проектів здійснюється в Туркменістані.
ВАТ «Дніпроважмаш» — найбільший виробник засобів механізації та автоматизації для підприємств чорної та кольорової металургії, енергетики, гірничо-збагачувальної та вугільної промисловості. Головні види продукції: чавуновози та шлаковози, холодильні плати доменних печей, клапани гарячого дуття доменних печей, вагоноперегортачі та вагоноштовхачі, дробилки, металургійні платформи; засувки листові та газові. У 2005 році «Дніпроважмаш» планував збільшити виробництво порівняно з 2004 р. на 100 % і довести до 305 млн грн. У технічне переоснащення завод інвестував 41 млн грн.
Значних змін зазнало сільськогосподарське виробництво. З одного боку, в Україні після 1991 року відзначалося падіння виробництва, а з іншого — протягом останніх двох-трьох років вироблення продукції зростає, а географія її виробництва змінюється. Впродовж останніх семи-восьми років у країні фактично заново створюється виробництво зернозбиральних комбайнів. На українських підприємствах було розпочато виготовлення комбайну «Славутич» (ВАТ «Херсонські комбайни»), комбайна «Лан» (концерн «Лан», м. Олександрія, Кіровоградська область), комбайна «АТЕК» (Київське підприємство АТЕК). На Харківському заводі ім. Малишева збирається комбайн «Обрій» з використанням технологій польської компанії «Бізон». У Кіровоградській області створено спільне підприємство «Донснаб-Кіровоград», яке з комплектуючих вузлів та агрегатів збирає модернізовані комбайни «Дон».
Трактори та комплектуючі до них виробляють: Харківський тракторний завод, Харківський завод самохідних тракторних шасі, Харківський моторобудівний завод «Серп і Молот» (дизельні двигуни для тракторів), Рівненський завод тракторних агрегатів, Південний машинобудівний завод (м. Дніпропетровськ). Компанія «Укрпромінвест» розпочала зборку в Україні тракторів МТЗ80/82, компанія «Спецагромаш» планує створення складального виробництва трактора «МоАЗ-Україна» (вдосконалений аналог моделі «Кировец»). Найбільший в Україні виробник цієї продукції — Харківський тракторний завод, він є єдиним в Україні підприємством з вироблення уніфікованих гусеничних і колесних сільськогосподарських тракторів загального призначення, інтегральних орно-прополювальних, малогабаритних і спеціалізованих тракторів потужністю від 14 до 240 л. с. Однак обсяги виробництва цієї продукції залишаються незначними, особливо якщо порівняти їх з показниками 15–20річної давності. Так, уподовж багатьох років СРСР з незначним відривом лідирував у виробництві тракторів, у 1980 р. їх було вироблено 555 тис. шт. (друге місце посідала Японія — 228 тис. шт.), у 1990 р. в СРСР — 495 тис. шт., в Японії — 175 тис. шт. У 19954 р. картина була вже зовсім іншою: Японія — на першому місці — 154 тис. шт., США — на другому (106 тис. шт.), Білорусь — на сьомому (27 тис. шт.), Росія — на дев’ятому (21 тис. шт.). Україна в першій десятці була відсутня. У 2004 р. в Україні, за даними Держкомстату, було вироблено тракторів для сільського та лісового господарства 5806 шт., комбайнів зернозбиральних — 619 шт., екскаваторів — 599 шт. Водночас сьогодні основні сегменти українського ринку сільськогосподарської техніки перебувають на підйомі. Найбільшою мірою це стосується виробництва техніки для обробки соняшника, цукрового буряка, а також сільськогосподарської міні-техніки, зокрема міні-тракторів, міні-сіялок, орних машин та пристосувань до них. Однак у глибокій депресії перебуває виробництво техніки для тваринництва та вироблення кормів. За оцінками Держкомстату України, темпи зниження виробництва на підприємствах цього напряму в 90ті роки виявилися найбільшими порівняно з іншими галузями сільськогосподарського машинобудування.
Україна була центром виробництва машин для збирання цукрового буряка. Сьогодні Дніпропетровський комбайновий завод пропонує фермерам причіпні дворядні комбайни, а великим господарствам — самохідні шестирядні комбайни. Коштують вони відповідно 25 і 76,2 тис. грн., але за відсутності оборотних коштів завод працює лише під замовлення. На комбайновому заводі в Тернополі виробляють до 80 самохідних комбайнів, але машина коштує понад 200 тис. грн., що більшості господарств не по кишені. Деякі господарства віддають перевагу бурякозбиральним комбайнам французької фірми «Matrot» та німецьких виробників — «Holmer», «Ropa» та «Kleine». Імпортна техніка дорога, але гнучка цінова політика, яку не можуть запропонувати українські підприємства через відсутність коштів, дозволяє західним виробникам завойовувати український ринок.
Більш сприятливою є картина виробництва окремих видів продукції побутової техніки. Тут частина українських виробників пережила кризу середини 90х років і змогла частково повернути свої позиції. Держкомстат України наводить такі дані про виробництво окремих видів побутової техніки (адреса в Інтернеті: info@ukrstat.gov.ua).
Таблиця 3
Роки    Холодильники побутові, тис шт.
1990    903
1991    883
1992    838
1993    757
1994    653
1995    562
1996    431
1997    382
1998    390
1999    409
200    451
2001    509
2002    583
2003    788
Таблиця 4
Виробництво побутової техніки в Україні
Види продукції    Вироблено за 2004 р., тис. шт.
Холодильник-морозильники побутові комбіновані з окремими зовнішніми дверцятами    581,0
Машини пральні    345,0
Пилососи побутові    53,3
У цілому українське загальне машинобудування можна охарактеризувати як галузь з великим виробничим, науковим, трудовим потенціалом, зі традиціями та вкрай нестабільним положенням на ринку. Головна причина успіхів одних виробництв і відставання інших лежить у двох площинах, що перетинаються,— конкурентноздатності продукції, яка виробляється, та наявності фінансових ресурсів. На українському ринку найбільший попит має недорога і досить якісна техніка, і на прикладі побутової техніки ми бачимо, що вироблена українськими підприємствами продукція користується попитом. Значно складнішою є ситуація у виробництві засобів виробництва — український ринок занадто обмежений для великих виробництв, а якщо ми виробляємо невеликі партії товару, до того ж за невеликих витрат енергетичних і сировинних ресурсів, то неминуче програємо великому іноземному виробнику і в ціні (якщо продукцію можна порівняти за характеристиками), і в якості та сервісному обслуговуванні. Не випадково найбільш сприятлива ситуація в тих українських підприємств, які продають продукцію не лише на українському, але й на світовому ринку. Так, «Азовмаш» до 70 % продукції реалізує за кордоном.