Біологія та етика
| 24.03.2011, 08:24 | |
| Біологія та етика Історія людства — це історія використання й перетворення благ, які виробляє довколишній світ. Рослинам і тваринам люди зобов’язані їжею та одягом, із надр Землі вони добувають руду й паливо, одержуючи від природи те, що необхідно для життя. Однак у світі все взаємопов’язане, і прогрес цивілізації оплачений значними природними втратами: похмурі пустирі заступають тінисті ліси, пустелі «атакують» поля, отруєно силу-силенну рік та озер, зникли сотні видів рослин і тварин. Здавалося б, що зміниться в житті людини, якщо зникне вінценосний журавель або білий ведмідь? Яке взагалі місце людини серед інших істот? Які її права й обов’язки перед природою? Саме з таких питань і народилася біоетика (від грец. bios — життя та etos — звичай, правило) — вчення про моральне ставлення людини до всього живого. «Людина — вінець природи». Гордовиті слова… Але ж вони означають, що людина вважає себе єдиною важливою істотою на Землі й протистоїть усім іншим її мешканцям. Така настанова наперед визначає: ніхто й ніщо, крім людини, не має самостійної цінності, прав, почуттів і бажань. А якщо й має, то ця проблема в жодному разі не має турбувати людей. Ідею винятковості людського роду, його «законного» права на всі блага Землі в загальному вигляді сформулював ще грецький філософ Ксенофонт (430—355 або 354 р. до н. е.), а в XIII ст. вона була оформлена в богословських працях середньовічного філософа Фоми Аквінського. Ця система поглядів одержала назву антропоцентризм (від грец. antropos — людина і kentron — центр, зосередження) і дотепер визначає світогляд більшості людей, особливо в західних країнах. Однак історія людства знає й інші приклади. У ранніх цивілізаціях людина визнавала єдність світу й походження всього живого. Племена носили імена звірів і птахів, від яких, згідно з поглядами стародавніх людей, вони вели свій рід. Убиваючи на полюванні оленя або антилопу, первісні люди за допомогою особливих обрядів просили в їхніх душ прощення за вимушене лиходійство. У багатьох країнах Сходу й дотепер люди, які сповідають такі релігії, як індуїзм, буддизм і джайнізм, вірять, що після смерті людини її душа може переселятися в тіло звіра, птаха, комахи. Основою моралі тут є принцип: не завдавати шкоди тварині. У Біблії або Корані, головних книгах християн і мусульман, теж є заклики до милосердя й шанобливого ставлення до всіх живих істот. У XX ст. до людства стала поступово повертатися стародавня мудрість, підкріплена сучасними науковими знаннями. Чим більше людина дізнається про тварин, тим швидше руйнується уявлення про бар’єр, який відокремлює людство від інших біологічних видів. Одночасно із цим тане міф про винятковість людини, її унікальну цінність та беззаперечні права на всі блага світу. На зміну антропоцентризму приходить біоцентризм (від грец. bios — життя і kentron — центр), що визнає рівні права на існування всього живого. У 60-х роках XX ст. кілька філософів — випускників Оксфорда, одного з найвідоміших університетів Великобританії, уперше висунули ідею прав тварин, що обурило багатьох. Але ж стверджувалася, здавалося б, очевидна річ: тварини мають права внаслідок їхньої самостійної цінності (незалежної від зацікавленості в них людини). Тому до них не можна ставитися як до засобів задоволення людських потреб. Яке б не було місце людини на Землі, не можна вважати, що все інше існує тільки для її користі. Лише на початку XX ст. з’явилися закони про захист тварин від жорстокості людей. Перший такий документ був прийнятий у Великобританії, так само з’явилося перше у світі товариство захисту тварин. Дотепер тривають експерименти над тваринами. Тільки в США внаслідок них щорічно гине 65—100 млн безневинних істот. Можливо, без цих дослідів людство набагато менше знало б про природу, не навчилося б боротися з багатьма хворобами, не створило б багатьох сучасних ліків. Але чи завжди необхідні такі жертви? Ставлення до всіх живих істот, а не тільки до людини — це ділянка моральності. Обов’язок людини — захищати все живе. Цю думку висловив на початку XX ст. видатний філософ-гуманіст і лікар Альберт Швейцер (1875—1965). У 1913 році на вершині своєї кар’єри він полишив роботу в німецькій клініці й виїхав із Німеччини в екваторіальну Африку, де прожив багато років. Там він створив лікарню для африканців і присвятив своє життя рятуванню їх від недуг. У лікарні, яку збудував Швейцер в Африці, знаходили притулок не тільки люди, але й хворі тварини: лань, мавпа, пелікан. Біографія лікаря — це історія подвигу в ім’я стражденного людства. У 1952 році йому була присуджена почесна Нобелівська премія миру. У шотландському місті Единбурзі стоїть невеликий чавунний пам’ятник: маленький, у натуральну величину собачка, піднятий на широку колону. Напис говорить: «Вірному Боббі». Собаку підібрав на вулиці поліцейський, три роки вони прожили разом, а коли хазяїн помер, Боббі 14 років жив біля його могили на монастирському дворі. Щовечора пес повертався на свій пост. Після смерті Боббі уражені такою відданістю городяни поставили пам’ятник вірному псові. | |
|
| |
| Переглядів: 1461 | Завантажень: 0 | | |